Історія села Болеславчик

Батьківщина! Рідний край! Край полів і степів! Край хліборобів степовиків – світлий край, славний край.

У кожному із нас нуртує іскринка – живинка: моє село, моя маленька Батьківщина - земля батьків і дідів, перевита піснями , як рушниками, вкрита доріжками й степами, - з вербами, лозняками і річкою. Моє село... засіяне пшеницею , ціловане вдячністю синів і дочок.

Час – невтомний трудівник : прямує разом із птахами у вирій , разом з хвилями річки запрошує в село весну і літо , щедру осінь , покриває снігом красу степу , одаровує любов ю людей , проте воскресити минуле , та несила йому... І тільки людина про все з вуст у вуста співає – розповідає , намагається приголубити пам’ять, як мати дитину.

Село Болеславчик засноване в 30-ті роки 18 століття. Земля, на якій виникло наше село була багата фауною та флорою, а тому і привернула увагу... Це був дикий степ, так зване дике поле.

Засновниками села були 12 сімей переселенців. Спочатку вони поселились над р. Синюхою, але пізніше вони були переселені на західну частину біля балки, де село знаходиться і зараз.

Свою назву Болеславчик село отримало від князя Святополка Мирського в якого на той час народився син Болеслав.

Наше село.

Над річкою Синюхою

Засноване село,

Там люди наполегливі

Живуть давним давно.

А де ж воно узялося,

Хто збудував його?

Про те гаї розкішнії

Розкажуть як було.

Одного ранку на світанку

Поміщик приїжджав,

Примітивши землі ділянку

Сам собі сказав:

Засную хутір я отут

І поселюся сам,

З-під Києва прибуде люд

Тож я над ними-пан.

Він дюжину сімей прибулих

Збоку на захід поселив,

І з тих часів давно минулих

Нам знатну пам’ять залишив.

Непомітно пливли роки –

Прибавилась родина:

Святополкова дружина

Народила сина.

Зрадів поміщик, ім’я дав

Своєму сину Болеслав.

Про село думку загадав

Болеславчиком назвав.

В 1927 р. був збудований сільський клуб, в якому активно працювали драматичний гурток хоровий та інші.

В 30-ті роки населення села становило 500 чоловік

Час – боєць... У його сивинах – біль сльози найжорстокішої війни в історії людства. У центрі села біля сільської ради стоїть пам’ятник 22 радянським воїнам, які віддали своє життя за Батьківщину, щоб ми сьогодні щасливо жили і шанували пам’ять...

Чорною хмарою насувався німецький фашизм на нашу рідну землю.176 односельчан пішли на захист Батьківщини, 60 чоловік не повернулося в село.

2000 році в червні місяці в селі Болеславчик виникло масове захворювання людей токсикодермія нез’ясованої екології. В серпні місяці 2000 року особисто Президент України Л. Кучма відвідав наше село.

То ж хто склав такі умови,

Дітей відправлено на південь:

В Очаків ,Миколаїв, Рибаківку.

Щоб забруднення – високий рівень

Не вкоротив страдальцям віку.

Де ще таке водиться?

Підірвалося здоров’я

І страждать доводиться...

Небезпечний “джин”

В Болеславчику біда

Село живе щодня в тривозі,

Чомусь забруднилась вода-

Отруту видихать в незмозі.

Звідки це лихо появилось

З прихованою дією,

Що на людях все окошилось

Звуть токсикодермією?

І грунт цим ядом наситився,

Принісши біль дорослим, дітям,

Сірим стовпом в повітря звився

Довкілля сіяв лихоліття.

Хто ж то створив з ракет “могильник”,

Хто розкопав це “сховище” зрадливо?

Це той , хто до наживи схильний

Створив в селі нестерпне диво.

Ракетний бруд звівався туманом,

Помчався “джином” в інші села,

Зробився “надзвичайним станом”,

До чого ж люд таке довело...

У 1919 році була створена перша школа, яка працювала в найманій хаті.

Свято на селі.

Мов килимом садів

Село прикрилось листом

У мареві серпневих учнів

Сюди прийшла причиста.

Свято села у день божий

Доля нар ікнула

Той забудь, якось негоже

Те що є і те, що було...

У цей час загомоніло

Сільське товариство:

Веселилось і раділо

Прийдешній причисті

Задоволено всміхались

Дорослі і діти

Та настирливо змагались

Призом володіти.

Тут ведучі виславляли

Вітання, побажання

І здоров’я, і успіхів

Й щирого кохання.

Ще до послуги громаді

Пісні, вікторини

Й подарунки не на заваді

В урочисті хвилини

Так душевно веселились –

Святу були раді,

Дякуючи поклонялись

Люди сільській раді.

Круті схили помережені стежечками і доріжечками, наче піснями. І коли приходить весна, то здається мовби небо засвітило свої зірочки і подарувало їх кущам і травам.

На обріях життя.

З давніх часів в диких степах –

В краю південнім необжитім

Людське гніздо створилось на лугах

На землях вкритих оксамитом.

Сімей, дванадцять прибуло

З під Києва в межі Синюхи

І заснували тут село

Відважні люди сильні духом:

Це Клименки і Ткаченки,

Мулярі та Височини,
Шахненки, Стороженки –

Посольці інші таким чином.

Так зародилось тут життя

Як те зерно, що вийшло з грунту

В степних просторах небуття

Де не було колись лаштунки.

Володар землі Потоцький – граф

Наділ поміщику Мирському дав

І Святополк в своїх правах

Болеславчиком село назвав.

Життя пливло в часи кріпацтва

Та не було від гніту волі

Потомкам давнього козацтва

Лиш революція рішила долю.

На вільних землях у артілях

Родилися, росли, женились,

Творили сім’ї на весіллях

На щастя і на божу милість.

По різному життя складалось:

Буяла радість і було горе –

Війна з фашизмом насувалась

І прикрощі голодомору.

Тепер в державі неспокійно –

Народ вершить свої права,

Щоб жити сталося надійно.

- Щоб правда скрізь в житті була

- Могутня хвиля народилась

Людського гніву в тривожні дні

По Україні покотилась

Немов в бою як на війні.

Хай правда кривду переможе

Добром освітиться наш край

В надії віра переможе

За це борись і не чекай!

Минають роки... болить час – він і будівельник, він і руйнівник.

Моє село... Зазнало ти і розквіту і лихоліть руїни ...Ласкаве і світле, добре і зелене-ти і сьогодні вітаєш гостей своїх , приголублюєш їх , як мати дитину-даруєш їм спокій і прозору хвилю річки у літню спеку .

Пригадуєш засновників своїх ,їхні сподівання і надії-посумуєш так слізно, подивишся навкруги і заіскриться життям , бо в тебе є і своє місце серед хліборобів степового краю.

Справедливість.

Чи є на світі справедливість?

Куди сховалася вона?

Порадуйте! –скажіть на милість,

Яка у неї сторона.

Із роду в рід ми, люди божі,

Живем надією не раз

Та сподіваємось, що може

Колись засвітиться для нас.

Життя існує і минає

Із поколінь до поколінь,

А людство правдоньки чекає –

Від неї в мріях тільки тінь;

Хтось бідує і страждає –

Інший грабує багатіє

У буднях щастя хтось немає, -

Когось так щедро доля гріє...

Може добро те існує

У божім царстві в небесах

І кожен з нас його відчує

Коли постукає до нас...

Оте прикре сподівання

(Хто ще його не має )

Запізнилось на світанні –

Десь в світі блукає...

По правді хтілося б спізнати

У кожний день і кожен рік:

Чи довго ще таке чекати

В такий короткий людський вік?

Кiлькiсть переглядiв: 42

Коментарi

  • Knigosfera.com.ua

    2016-11-15 21:57:31

    Знижка 20% на зошити, підручники та методичну літературу + безкоштовна доставка! http://knigosfera.com.ua/ Зробити замовлення або проконсультуватися Ви можете за телефонами: 097-782-50-57, 095-150-95-41, 063-988-98-77...